Коли вперше замислилися над створенням банку?— У 1991 році, коли пішов з роботи першого секретаря обкому комсомолу. Грунтовніші думки на цю тему з’явилися, коли працював на посаді заступника голови правління банку «Дніпро», — саме тоді відчув, що зможу організувати фінансову установу і керувати нею.
Кажуть, що подавати документи на реєстрацію банку ви йшли пішки. Яким був стартовий капітал Привату?— Так, пам’ятаю, як мої знайомі біля кав’ярні зупинили мене і запитали, куди йду. Довго сміялися, коли відповів, що несу документи на реєстрацію банку. Спочатку грошей було мало. ПриватБанк створювала невеличка група — вісім однодумців. Усе, що ми мали, — це приміщення в студентському гуртожитку технікуму та ентузіазм. Створити банк запропонував я. Розуміючи, що ситуація в країні змінюється і що ми переходимо від соціалізму та планової економіки до капіталізму, я замислився над тим, чим зайнятися. Мені було байдуже, з чого починати. Працювати за спеціальністю «ливарне виробництво чорних та кольорових металів» (я закінчив Дніпропетровський металургійний інститут) було безперспективно. Потрібно було визначатися, що робити далі. Вирішив зайнятися банківською справою і не помилився... Від самого початку роботи ПриватБанку його власниками були Леонід Милославський (перший голова спостережної ради), Олексій Мартинов, Ігор Коломойський і Геннадій Боголюбов. У принципі, саме до них я звернувся з пропозицією створити банк. Через деякий час мені запропонували увійти до складу співзасновників.
Ви не мали великого досвіду роботи у банківський сфері. Як переконали інвесторів довірити вам гроші?— Як писав Коельо, новачкам завжди щастить.
До вирішальної зустрічі ви були знайомі?— Ні. Лише одного разу бачив Мартинова та Милославського, коли вони приходили до банку «Дніпро» оформляти кредит. Я не займався кредитуванням, тому не мав тоді нагоди познайомитися з ними особисто.
За рахунок чого ПриватБанк заробив перший мільйон?— Становленню банку значною мірою допомогло запровадження платіжної системи м’яких валют у межах СНД. Саме на розрахунках між Україною та іншими країнами СНД, передусім Росією, Казахстаном та Білоруссю, банку вдалося заробити великі гроші. Завдяки тому, що ми весь час інвестували їх у розвиток, вони не згоріли під час гіперінфляції. Ми регулярно скуповували активи, які виставляв на продаж ФДМУ, але фактично не відчували конкуренції, адже тоді мало хто мав вільні гроші та приватизаційні сертифікати. За останнє десятиліття капіталізація цих підприємств зросла у сотні разів, але під час приватизації, наприклад, і Марганецький, і Орджонікідзевський ГЗК мали величезні борги й потребували десятків мільйонів доларів кредитів. На Марганецькому ГЗК, приміром, шахтарі страйкували через високу заборгованість із зарплати. На таких підприємствах можна було і заробити мільйони, і прогоріти.
Але головне, що нам вдалося налагодити систему управління та унеможливити розкрадання активів. Не секрет, що в середині 90-х директори державних підприємств почувалися дуже зручно: міністр далеко, а налагодити посередницькі схеми і заробляти на штучному завищенні витрат при закупівлі сировини та заниженні прибутків при реалізації не надто складно. Траплялося, що директори наших підприємств чинили спротив, але ми його подолали.
Кому належала ідея скуповувати проблемні підприємства?— Такі рішення приймалися колегіально. Тоді ми не мали детально відпрацьованої стратегії, обговорювали лише напрями. Наприклад, пріоритетною вважали купівлю марганцевих активів. Деякі проекти були взагалі спекулятивними — ми оздоровлювали підприємства і, знайшовши покупців, продавали. Насамперед нас цікавили об’єкти, які знаходилися поблизу, в межах Дніпропетровської області.
Як складалися відносини вашої групи з Павлом Івановичем Лазаренком?— Я його ніколи не демонізував. Але за всіх обставин Лазаренко завжди був зацікавлений в інвестиціях в область. Коли працівникам ГЗК затримують зарплату і вони страйкують, обласне керівництво змушене співпрацювати з інвесторами... Саме на цьому підгрунті ми знайшли з Павлом Івановичем компроміс. Крім того, група завжди ретельно відпрацьовувала всі напрями з юридичного погляду. Наприклад, під час приватизації ми брали участь виключно у публічних тендерах. Інша річ, що конкурентів у нас було небагато, іноземні інвестори тоді й не думали виходити на український ринок.
http://www.kontrakty.com.ua/show/ukr/ru ... 20077.html
Даже нарушение конституционного права на свободу передвижения ст. 33 Конституции Украины.
